Євген родом із Мелітополя — зараз окупованого, добровольцем пішов на фронт. 11 травня 2023 року під Бахмутом уламок влучив у хребет. Євген усе пам’ятає до дрібниць: “Ніби катком по спині”. Лежав, рахував подихи: холодно. болить. живий. Лежачи на землі, спробував розвести руки — і відчув, ніби на плечах 300 кілограмів. На дотик усе було на місці. Але зрозумів: або таз, або хребет. Евакуацію чекали під обстрілом — вистояв.
Із шкільних років його описували як гіперактивного — завжди сповненого енергії, і це не змінилося. У лікарні швидко потоваришував з усіма; психологи просили поговорити з пораненими — підбадьорити.
До війни Євген був ковалем. Його робота — це про точність, витривалість і відданість справі. Ці ж риси допомагають йому сьогодні у відновленні. Реабілітація триває крок за кроком. Плавання стало частиною відновлення — у басейні він уже може ходити, тримаючись за бортик. Спорт допомагає не лише тілу, а й дає відчуття присутності й контролю.
Піклбол для нього — про ритм і присутність, рішення бути в грі.
З 2000 по 2004 рік Євгеній служив за контрактом у Збройних силах України. У 2004-му його життя різко змінилося — травма хребта поставила крапку в одній історії і змусила почати нову. Перші роки були найважчими: злість, страх, невизначеність. Але крок за кроком він навчився адаптуватися, пройшов фізичну та психологічну реабілітацію й знайшов новий шлях.
Спорт завжди був поруч. До травми це були футбол і баскетбол, після — баскетбол на візках. а нещодавно він відкрив для себе піклбол. Несподівано динамічна, але доступна гра поєднала рух, концентрацію і командний дух. Вона стала не лише способом фізичного відновлення, а й джерелом радості та відчуття рівності: на корті всі однакові.
Тепер піклбол — невід’ємна частина його життя. Це про витривалість, силу команди й нові сенси.
Євгеній переконаний: спорт може стати новим стартом для багатьох. Він закликає і ветеранів, і людей з інвалідністю, і тих, хто шукає свій шлях:
Серед особистих мрій Євгенія — подорожувати світом. І не просто як турист, а маршрутами, доступними для всіх. Для нього це — про свободу і гідність, про бажання бачити більше і водночас показувати приклад іншим.
Для Євгенія English Open — це був не тільки турнір, а й можливість нагадати: українці присутні на світовій спортивній мапі, і їхній голос — сильний.
До повномасштабного вторгнення Олег працював у будівництві — встановлював вікна та фасади, реалізовував власні дизайнерські проєкти. Сьогодні він працює у державній установі «Спорт для всіх» та очолює Федерацію адаптивного спорту України для людей з інвалідністю.
З початком війни Олег приєднався до територіальної оборони. Під час одного з обстрілів уламок влучив йому в ногу, і лікарі були змушені зробити ампутацію вище коліна. Реабілітація почалася вдома — разом із доньками Мариною та Іриною, чия підтримка стала вирішальною. Згодом він отримав протез і почав вчитися ходити знову.
Спорт завжди був частиною його життя: футбол, баскетбол, теніс. Коли почув про піклбол, вирішив спробувати — і відчув любов із першої гри. Динамічний, стратегічний і швидкий, цей вид спорту дає змогу тримати тіло у формі, тренувати реакцію і знову відчувати азарт гри. Він любить турніри, нові виклики, нових суперників. У майбутньому мріє створити піклбольний корт у своїй громаді та проводити тренування для дітей і дорослих.
Через власну історію Олег прагне надихати інших ветеранів — ніколи не здаватися. Бо завжди є новий початок.
Близько двадцяти років тому під час роботи в шахті Євген отримав серйозну травму — пошкодження кульшового суглоба та хребта. Відновлення було тривалим і непростим, ускладненим медичними помилками. Але він ніколи не здавався.
Євген виховує сина, якого називає своєю опорою. Він активно займається життям спільноти: тренує баскетбол на візках, організовує заходи, дбає про побут і проходить реабілітацію. Для нього залишатися фізично активним — це не лише про здоров’я, а й про гідне життя.
На початку цього року він уперше спробував піклбол під час демонстраційного матчу — і відразу відчув, що це гра для всіх .
Життя Андрія різко змінилося після травми, яку він отримав, працюючи у шахті. А згодом — через російську агресію — в 2015 йому довелося покинути рідний дім і переїхати до Бородянки.
Сьогодні він зосереджується на родині та побуті. Фізична активність завжди була важливою частиною його життя, і після травми він, як і багато інших, докладав зусиль, аби знову жити повноцінно.
Цього року Андрій відкрив для себе піклбол. Його захопила динаміка гри, рухи, ритм, але найбільше — можливість грати в парі й бути частиною команди.
У повсякденному житті Андрій любить риболовлю та час на природі. Найбільшу силу він черпає у своїй родині — поруч дружина, діти й навіть кіт, який з ними уже майже вісім років.
До травми Юрій працював на авіаційному заводі — нині відомому як «Антонов» — слюсарем-складальником. Згодом займався ремонтом квартир. Але в 1999 році все змінилося: падіння з даху будинку призвело до перелому хребта. Це стало початком зовсім іншого життя.
Після травми він певний час працював в інтернет-магазині, але справжнім відновленням став спорт. З 2007 року Юрій почав брати участь у спортивній риболовлі, згодом у більярді, керлінгу та баскетболі на візках. Спорт допоміг йому повернути контроль — і фізично, і емоційно.
Уперше Юрій побачив гру на мультиспортивному заході. Піклбол нагадав йому знайомі види спорту: рух і тактика, як у тенісі, але на меншому корті, з ракеткою, схожою на настільний теніс. Це було швидко, азартно й несподівано захопливо. Один момент Юрій згадує особливо: партнерка не дістала м’яча, і він встиг зловити його вже на лінії корту, повернув удар і виграв очко. Це було відчуття абсолютної злагодженості в команді.
